Обговорюються результати спектрополяриметричних та фільтрових спостережень факельної ділянки в лініях Fe I 1564.3, Fe I 1565.8 нм, Ва ІІ 455.4 нм та Ca II Н 396.8 нм, отримані поблизу центра сонячного диска на німецькому вакуумному баштовому телескопі (о. Тенерифе, Іспанія). Показано, що зі збільшенням напруженості магнітного поля яскравість сонячного факела в центрі лінії Са ІІ H збільшується все повільніше, а потім починає зменшуватись. Причина такої поведінки яскравості факела — нелінійна залежність функції джерела цієї лінії від висоти, яка виникає через відхилення від локальної термодинамічної рівноваги. Показано, що хвилі, які рухаються як вгору, так і вниз, спостерігаються в різних ділянках факела незалежно від їхньої яскравості. При цьому в яскравих ділянках з сильним магнітним полем переважають хвилі, що рухаються вгору, а у менш яскравих ділянках зі слабким магнітним полем частіше спостерігаються хвилі, які рухаються вниз. Контраст факела в центрі лінії Са ІІ H корелює з потужністю коливань швидкості хвиль. В яскравих ділянках він збільшується зі збільшенням цієї потужності незалежно від напрямку поширення хвиль, а у місцях факела зі зменшеною яскравістю спостерігається протилежна залежність для обох типів хвиль. Потужність коливань швидкості в свою чергу чутлива до величини напруженості магнітного поля: у магнітних елементах факела з підвищеною яскравістю що сильніше поле, то вищою є потужність коливань незалежно від напрямку поширення хвиль. У ділянках зі зменшеною яскравістю має місце зворотна залежність. Зроблено висновок, що збільшення контрасту зі збільшенням потужності коливань швидкості, які спостерігаються в яскравих ділянках факела, можна вважати свідченням того, що ці ділянки виглядають яскравими не тільки через ефект Вільсона, але і завдяки нагріванню сонячної плазми хвилями.