В дослідженнях Імаї та ін. (1992—2002) модуляційні доріжки Юпітера тлумачаться як розсіювання на неоднорідностях плазмового тору Іо, витягнутих уздовж магнітного поля. Але доріжки зі зворотним (відносно обертання тору Іо) дрейфом по частоті залишалися загадкою. В роботі показано, що витягнуті уздовж магнітного поля неоднорідності магнітосферної плазми, розташовані на малих висотах над іоносферою Юпітера, формують саме зворотний знак дрейфу модуляційних доріжок. Новий, більш коректний алгоритм використано для комплексної інтерпретації частотних дрейфів доріжок на емпіричній діаграмі Й. Й. Ріїхімаа (1979). З'ясовано, що усі кластери точок на цій діаграмі вдається пояснити у рамках застосованої моделі, а кут розкриття конуса декаметрового радіовипромінювання складає приблизно 70°.