Визначено ЛТР-вміст кремнію в одновимірних напівемпіричних моделях сонячної атмосфери HOLMUL, MACKKL та VAL,C по списку із 65 ліній Si I, який істотно переважає застосовані раніше. Підтверджено висновок про високу якість системи сил осциляторів Е. А. Гуртовенка та Р. І. Костика для ліній Si I, що отримана підгонкою сонячних еквівалентних ширин. Показано, що дана шкала зміщена на +0.073 dex відносно експериментальної шкали Беккера та ін. і на –0.026 dex відносно експериментальної шкали Гарц. Різниця між «сонячною» та експериментальними шкалами сил осциляторів практично не залежить ні від потенціалу збудження нижнього рівня, ні від довжини хвилі, ні від еквівалентної ширини. Цю різницю можна інтерпретувати як сумарну похибку, викликану вибором одновимірної моделі атмосфери, нехтуванням НЛТР-ефектами, ігноруванням грануляції, похибками ван-дер-ваальсівської сталої затухання, мікротурбулентної швидкості та спостережуваної еквівалентної ширини. Досліджено чутливість отриманого значення ЛТР-вмісту кремнію до вхідних параметрів. Показано, що експериментальна шкала Беккера та ін., а також зміщена «сонячна» шкала дають практично однакове значення вмісту. Знайдено, що сумарна середня квадратична похибка вмісту, викликана похибками еквівалентних ширин та мікротурбулентної швидкості, складає 0.02 dex. Застосування напівкласичної теорії Ансті, Барклема та О’Мари до опису ван-дер-ваальсівської сталої згасання призводить до появи кореляцій значень вмісту, отриманих по лініях Si I, з еквівалентною шириною. Для випадку класичного наближення Унзольда з поправковим множником E = 1.5 такої кореляції немає. В середньому відмінності значень вмісту, викликані застосуванням вказаних наближень, не перевищують 0.03 dex. При E = 1.5 ЛТР-вміст кремнію, розрахований у моделі HOLMUL з «сонячними» силами осциляторів, прив’язаними до експериментальної шкали Беккера та ін., дорівнює 7.594±0.015, в той час як для моделі VAL,C він трохи вищий — 7.623±0.021.