Аналізуються довготривалі зміни відбивних властивостей атмосфери Юпітера з метою вивчення сезонних варіацій та впливу сонячної активності. Юпітер має дуже динамічну атмосферу, що складається переважно з водню та гелію. А домішки аміаку, метану та деяких інших сполук формують видимі хмарові шари і серпанок над хмарами. Важливу роль у формуванні спостережуваних явищ відіграє потужна магнітосфера планети. Значний ексцентриситет орбіти Юпітера (e ≈ 0.0485) є причиною того, що приплив сонячної енергії до атмосфери планети змінюється на 21 % між перигелієм та афелієм. При цьому північна півкуля отримує суттєво більший потік енергії, оскільки літнє сонцестояння для неї припадає на період проходження планетою перигелію. Це зумовлює варіації фізичних характеристик атмосфери та свідчить про наявність сезонних змін. Для кількісної оцінки цих змін у роботі було використано відношення яскравості північної та південної тропічних та помірних областей A_J = B_N/B_S як фактор фотометричної активності атмосферних процесів. Аналіз цих даних за період 1960—2025 рр. дозволив виявити чітку періодичність змін A_J з періодом приблизно 11.87 років, що відповідає орбітальному періоду Юпітера і вказує на процеси сезонної перебудови атмосфери. Обговорено вплив ексцентриситету орбіти (зміна інсоляції на 21 %) та сонячної активності (зокрема, 22-річного циклу Хейла та УФ-випромінювання) на різні шари атмосфери. Визначено характерний час запізнення реакції атмосфери (радіаційна стала τ_R), який становить приблизно 3.4 роки (τ_R ≈ 1.07⋅10⁸ с) у періоди узгодженої дії орбітального та сонячного факторів. Зафіксовано період розбалансування (1995—2012 рр.) та подальше відновлення синхронізації, що супроводжувалося зменшенням ефективної радіаційної сталої до 2.5 років (τ_R ≈ 0.79⋅10⁸ с), ймовірно, через посилення впливу сонячної активності на верхні шари атмосфери.