Розглядається стаціонарна модель поширення галактичних космічних променів у геліосфері та прилеглому міжзоряному просторі. При цьому геліосфера розглядається як двохшарове середовище, що складається із двох сферично-симетричних щодо Сонця областей, прилеглих одна до одної. У внутрішній області геліосфери, обмеженій стоячою ударною хвилею, швидкість сонячного вітру є надзвуковою, а у зовнішній, обмеженій геліопаузою, — дозвуковою. Розсіювання галактичних космічних променів у цих областях відбувається різним чином і характеризується відповідними коефіцієнтами дифузії. У міжзоряному середовищі швидкість сонячного вітру вважається нульовою, а розсіювання — слабшим. При цьому не передбачається ніяких джерел часток на границях між шарами. Точне аналітичне розв'язування відповідної математичної задачі не стикається із принциповими труднощами, але є надзвичайно громіздким. Отримано окремі аналітичні вирази для спектрів часток дуже високих енергій (> 2500 МеВ) і дуже низьких енергій (< 1400 МеВ) для кожної області їхнього поширення. Розподіл часток низьких енергій відповідає результатам, отриманим на космічному кораблі «Вояджер». Показано, що незалежно від режиму розсіювання у внутрішній і зовнішній частині геліосфери густина часток низьких енергій неперервно збільшується від Сонця до границі геліосфери.